Богдана Жолдака сміливо можна назвати найвеселішим прозаїком сучасної української літератури — блискучий оповідач, неперевершений відтворювач живої народної говірки з її дивовижною фонетикою і суржиком, за що письменника часто критикували ортодоксальні прихильники чистої літературної мови. Ще він — розкішний майстер побрехеньок: історіям Жолдака про Гітлера чи Сталіна віриш беззастережно попри цілковите розуміння їхньої абсурдності, а прочитавши фразу «Повний курс органевтики для технікумів та вищої школи», негайно берешся шукати в інтернеті, що ж це за наука така, і, звісно ж, жодних пояснень не знаходиш, бо то чистісінька вигадка. 

Ця проза така кінематографічна, що здається, її персонажів знаєш особисто багато-багато років і до кожного з них, попри їхню недолугість, а часто й відверту пришелепкуватість, переймаєшся симпатією.