«Мене все влаштовує так, як є», — зауважує Франко, який півжиття зраджував дружині, проте всі вважали їх щасливою парою; ба, навіть Анна (його дружина) ні про що не здогадувалася. Нині їй вісімдесят, а вона захопилася Андреа, фізіотерапевтом своєї доньки, який виявився ґеєм. Маргарита розмірковує над тим, що зрада — це своєрідна відданість самій собі, тому спокушає Андреа, який піддається пориву. А чоловік Маргарити, викладач літературної творчості Карло, домагається студентки Софії, одначе ні на що не спромагається й по тому отримує відкоша. Упродовж десяти літ він віддано прокручує в пам’яті свою поразку, згадуючи слова тестя: «Мене все влаштовує так, як є». Непроста й заплутана історія прихильностей, брехонь і зрад, яку Марко Міссіролі скрупульозно — майже під збільшувальним склом — змальовує в романі «Відданість», спонукає замислитися над тим, ким ми є і чим живемо, яких правил і моралі дотримуємося й чому нас це влаштовує, хоча й постійно спричиняє роздратування і незадоволення собою. А, може, це просто відданість самим собі, попри нашу виняткову й неповторну недосконалість?